Петро Рибак: «Основний принцип роботи з людьми — люби свого ближнього, як самого себе»

30.04.2023
0
558

Про допомогу вимушеним переселенцям та етичні питання волонтерства розмовляємо з Петром Рибаком — пастором «Церкви Святої Трійці» м. Луцька, заступником голови Волинського об’єднання УЦХВЄ, волонтером та скарбником обласного об’єднання.

— Чи важко вам координувати волонтерську та господарську роботу по Волині?

— Скажу так: спочатку, коли налаштовується будь-яка справа — складно, бо це нові виклики й питання, але згодом стає легше, основне — підібрати хорошу команду. В кожному регіоні є люди, які самовіддано та відповідально ставляться до справи. І якщо правильно організувати процес — усе злагоджено функціонує, як єдиний механізм. І справа рухається.

Наприклад, візьмемо волонтерство під час війни в «Церкві Святої Трійці». Воно починалося в моїй хаті. Жінки зійшлися і вирішили робити тушонку. Із власної ініціативи закупили м’ясо. Спочатку їх було лише вісім-десять осіб. Згодом цю роботу перенесли до дому молитви, і справа набрала таких обертів, які маємо сьогодні.

— Якими принципами ви керуєтеся в роботі з людьми?

— Основний принцип роботи з людьми — найпростіший євангельський: люби свого ближнього, як самого себе. В умовах війни він став ще важливішим, бо «що зробили одному з найменших цих — зробили Мені».

— Як бути з жертовністю під час війни? Чи варто щось приберегти для себе?

— Якщо зберігати на «чорний день», то він прийде. А якщо тим, що Бог нам дав, поділимося з іншими, то, як сказав Христос, надбаємо. Можна заховати, зберегти для себе— і почути вирок: «лукавий і лінивий раб». Колись, у часи голоду, до віруючих прийшов чоловік і попросив нагодувати. У багатодітній сім’ї залишилося кілька картоплин. Але вони зварили їх і поділилися. Згодом саме через цього гостя Бог благословив той дім продуктами. Тобто Він їх випробував і благословив. Християнин має робити добро, скільки може. Християнська любов — це жертовна любов.

— Хто може бути волонтером?

— Думаю, волонтером може бути кожен, хто має бажання і покликаний до цієї праці. Служити іншим безоплатно й безкорисно — це власне сутність християнина. Це практичне християнство, християнство на ділі. Ісус Христос не ділив людей на багатих і бідних, коли казав: «Бачиш голодного — нагодуй, бачиш нагого — одягни, хто в лікарні — допоможи». Чи багатодітна сім’я, чи ні, батьки мають служити, бути прикладом для дітей. Разом із тим, вони не повинні залишати дітей напризволяще, бо коли поринуть з головою в будь-яку справу, забувши про дітей, це може обернутися трагедією.

— Як правильно надавати матеріальну допомогу?

— Мені подобається місце в Євангелії: «І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха» (Мк.6:34). Тобто Христос підходив до справи як пастор, як батько. На людей не дивився зверхньо, а як на членів родини, як на одну смію, і хотів їм послужити. Ми не повинні ділити людей на східняків і західняків, на грішних і праведних. Потрібно дивитися на людей, особливо на тих, які опинилися в складних обставинах, як на своїх братів. Завжди пам’ятати, що вони такі ж, як ми, і кожен з нас міг опинитися на їхньому місці. Потрібно мати любляче серце, не принижувати гідності людини. Хоча є різні люди. Якщо людина горда, для неї будь-яка допомога буде принизливою. Особливо якщо людина до війни була заможною, втративши все — комплексує, що змушена отримувати допомогу.

— Чи доречно проповідувати при роздачі допомоги?

— Це складне питання. Люди мають іти до Христа добровільно, але іноді потрібно використовувати різні методи. Часто, приходячи по допомогу, люди чують Євангелію і щиро дивуються, що є віруючі з такими принципами та поглядами на життя. Ми повинні використовувати всі можливості для благовістя. Інколи можна запропонувати людям послухати Слово, щоб вони розуміли, хто ми й чим живемо. Але коли на вулиці дощ чи двадцять градусів морозу, а ми їм примусово проповідуємо перед тим, як віддати пакети з продуктами, то це не мудро. У такому разі краще просто роздати допомогу, сказати, що це подарунок від церкви, що Бог любить кожного, та запросити на богослужіння чи в місце, де буде комфортно розмовляти.

— Як зберігати мир, коли його немає, а тривога нагнітається новинами, прогнозами експертів?

— Один із моїх найулюблених віршів із Книги Йова: «Заприязнися із Ним, та й май спокій, цим прийде на тебе добро». Та й відома народна приказка каже: «Як тривога — то до Бога». Чим більше людина спілкується в такий час із Небесним Батьком, перебуває в його присутності — тим глибший має спокій і мир на серці, бо справжній мир — лише в Бога. Це як дитина на руках у тата. Також важливо фільтрувати інформацію, черпати новини лише з перевірених джерел та й менше вділяти часу всіляким експертам. І над тим, що лунає з-за кафедри, варто розважати — воно мусить нас будувати. А якщо ні... Те, як проповідник тлумачить Писання, розкриває стан його душі, його бачення, а це не завжди служить для зміцнення інших. Щодо пророцтв у наш час — ми маємо найправдивіше пророче слово, і ним маємо послуговуватися. Пророцтво — це додаток. Євангелія каже, що пророцтвами не треба гордувати, але розважати, чи не суперечать вони Писанню, чи відповідає життя тих, хто пророкує, євангельським принципам. З пророцтвами потрібно бути обережним.

— Чи варто тепер розвивати власну справу, будувати дім, здобувати освіту?

— Якщо є можливість, потрібно і будинок будувати, і справу розвивати, і вчитися, і розвиватися, і рухатися вперед... Ми повинні використовувати можливості, які маємо, на всі сто, і разом із тим бути готовими до викликів завтрашнього дня.

— Сьогодні багато українців перебувають у розпорошенні. Що про це говорить Біблія?

— Щодо розпорошення — воно має дві сторони. Євреї через непослух, невиконання Божих заповідей були розкидані по всьому світі. Це для них було покаранням. Другий бік — єрусалимська першоапостольська церква під час гоніння розсіялася по всьому світі, поширюючи Євангелію. Колись на конгресі було пророче слово, що відкриються кордони — одні підуть на Захід, інші — на Схід, несучи Слово. Ми просто не знали, як це буде. А українські біженці-християни тепер справді є всюди і поширюють Євангелію.

— Ваші побажання християнам.

— Обставини, події війни хай не впливають на ваш статус християнина, статус Божої дитини. Не бійтеся завтрашнього дня та того, що він принесе. Будьте вірними в найменшому. Пам’ятайте, що чи живемо, чи вмираємо — ми завжди Господні.

Інна Мельник



Додати коментар

Пожертвувати