Василь Паламарчук: «Сім’я — це тил служителя»

31.10.2021
0
358

Народна мудрість каже: «Міцна сім’я — міцне суспільство». Про те, наскільки впливають на церковну спільноту принципи, закладені в християнських сім’ях, розмовляємо із заступником голови Волинського об’єднання ЦХВЄУ, пастором церкви смт Торчин Василем Паламарчуком.

— Яким було ваше навернення до Бога?

— Народився я на Волині. Мій тато був із сім’ї віруючих. Але так сталося, що його батьків розстріляли: тата — у 1939 році, маму — у 1943-му. Йому було 12 років, як він пішов із дому — навчання, комсомол, армія, одруження, підняття цілини… От і опинився я в Казахстані, маючи всього 8 місяців від роду, а перебували ми там близько 10 років. Коли родина переїхала в південний регіон країни (станція Татти), я вже до школи ходив. Батьки стали зловживати алкоголем. Пили обоє, скандалили, мама подала на розлучення. У той час вона вперше зустрілася з віруючою людиною. Це була жінка, яка просила її не робити аборт. Саме через неї і я зустрівся з віруючими. У сім’ї було вже семеро дітей, коли ми повернулися в Україну. На початку нам багато допомагали баптисти з Садова. Мама, познайомившись із ними, стала ходити на служіння, а згодом прийняла водне хрещення. Ми, діти, влітку випасали худобу в колгоспі — корови, телята, вівці, то служіння в цей час не відвідували. Були на зібраннях пізно восени, взимку й весною. Ходили 6 км пішки з с. Линів Володимир-Волинського району, де проживали, до Садова Луцького району. Але покаявся я вже в 1977 році, коли пішов навчатися в Торчин, у ПТУ. Пам’ятаю, був листопад. У гуртожитку святкували день народження старости групи, і я був напідпитку. Хлопці пішли грати в баскетбол, а в мене не було бажання. І от, коли лишився сам у кімнаті, почув голос: «Якщо Я зараз прийду, то де ти будеш?» І я покаявся в той вечір. Наступного дня хлопці знову намагалися напоїти мене, але їм це не вдалося. Поставили мені тоді «діагноз» — «штунда», і відчепилися. 1979 року вночі увійшов у заповіт з Богом через водне хрещення.

— З чого почалося ваше служіння?

— Після того, як я покаявся, пішов на служіння в Торчині, познайомився з молоддю. При церкві був струнний оркестр. Спочатку навчився грати на гітарі, потім став керівником того ж оркестру. Обрали керівником молоді. Згодом вивчився на диригента хору, хоча доучуватися довелося вже після повернення з армії. Ще й «естраду» заснували в Торчині, співали на служіннях та весіллях. Співали гуртом до 1991 року. У 1990 році став навчатися в Рівному на заочних біблійних курсах (їх потім реформували в ЗБІ). У 1993 році мене з Миколою Адамюком поставили відповідальним за будівництво дому молитви. Після завершення будівництва мене обрали пресвітером, це сталося 1995 року. Ще три роки після цього диригував хором.

— Чи складно поєднувати служіння й сім’ю?

— На жаль, у моїй молодості нас не зовсім правильно наставляли, кажучи, що служінню треба віддавати все. Моя родина страждала через те, що весь свій вільний час я присвячував насамперед служінню. А в той час побутові умови були не такими, як зараз, — і води не було в домі, і дітей дев’ятеро…  Усе це лягало на плечі дружини. Та з часом зрозумів, що більше маю віддавати жінці та дітям, адже це мій тил, який має бути сформований правильно.

Поєднувати сім’ю й церкву — це непросто, але обов’язково. Потрібно розпоряджатися часом із мудрістю, віддаючи належну увагу одному й іншому. Церква й сім’я повинні бути на одному рівні, але в той момент, де ти потрібніший — повинен бути там. Якщо в родині хтось хворів — вділяв увагу їй, якщо потрібно вирішити якісь церковні питання — йшов туди. Бог благословив мене хорошою дружиною, вона мені завжди казала: «Йди, бо як ти в служінні, то це благословення для сім’ї».

— В чому полягає роль батька-християнина?

— На мою думку, щодо ролі голови родини сьогодні є великі проблеми. Адже часто вона або зовсім замінена, або понижена. Хоча ця проблема була ще навіть за часів Малахії: «І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» Як на мене, роль батька-християнина полягає у вихованні дітей, ще змалку він має навчити їх довіри, бо цього не можна буде зробити в підлітковому віці. У віці 15-17 років братися виховувати — пізно, адже роль батька як такого для них вже знівельована. Одного маминого виховання не вистачить, особливо коли в сім’ї підростають хлопчики. І ще, досить часто діти дивляться на Бога і уявляють Його таким як їхній тато: жорстокий батько — жорстокий Бог, вседозволяючий батько — вседозволяючий Бог і т. д. Батько має бути і добрим, і справедливим, і строгим…

— Чи правильно, коли в сім’ї роль вихователя належить дружині, а чоловік — лише «міністр забезпечення»?

— У народі є прислів’я: чоловік один кут хати тримає, а жінка — три. З точки зору Біблії, це неправильно. Узагалі неправильно, якщо батькові відведена лише роль здобувача грошей. У 12 розділі книги Ісаї написано: «…дітиська його утискають, а жінки мають гору над ним...», і в такому становищі потрібно чекати суду Божого. Тобто коли діти все більше й більше вимагають, а мама керує — це практика неправильного проекту сім’ї. Батько має в першу чергу дбати про забезпечення родини, але він має бути і священиком, і вихователем. Не секрет — коли діти маленькі, з ними більше часу проводить мама, але батькові також потрібно знаходити час для дітей, щоб не почути від них чогось неприємного, як почув один татусь із церкви від свого вже дорослого сина. Родина зібралася на річницю одруження батьків. Син подякував батькові за всі хороші речі, але сказав, що свою сім’ю будуватиме за іншим принципом: «Я вас знав як тата, але ніколи не відчував як тата». Батькові ці слова були болючими. Там не було ласки, простих розмов про дитячі справи, тобто емоційного й духовного зв’язку дітей із татом. Роль вихователя належить обом батькам.

— Без чого не може бути міцної родини?

— По-перше, у Біблії написано: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (1М.2:24). Це і є суть шлюбу — полишити й пристати. Полишити батьків, друзів. Я не говорю забути, але в прийнятті рішень чоловік і дружина беруть на себе відповідальність як окрема одиниця — сім’я. Тому люди, коли одружуються, мають розуміти, що їм потрібно досягти духовної, душевної та тілесної єдності. Я б виділив три основні підвалини, без яких про міцність сім’ї не може бути й мови: правильна духовність, любов і вірність. Така сім’я збудована на камені, і не страшні будуть для неї ні вода, ні вогонь, ні вітер.

— Сім’ю створює Бог чи людина сама вибирає собі дружину, чоловіка?

— Я вважаю, що і так, і так правильно. Чому? Бог наділив людину свободою волі з правом вибору, починаючи з Едему. Це стосується і вибору супутника життя. Написано: «за кого хоче, тільки в Господі». Людина у праві відкинути і прийняти пропозиції. Але Бог — Всезнаючий, тому знає на кого впаде наш вибір.

Взагалі є Божа воля про нас — на добро, приємність і досконалість. Є Божа воля як благословення, а є як попущення: «Чи станеться те, що Бог не допустив?» Тобто іноді Господь не хоче, щоб це сталося в нашому житті, але є причини: непослух, нехристиянське життя і поведінка, впертість. Тоді Бог допускає, а людина каже, що то Божа воля. Насправді це попущення. Так і з одруженням.

— З якими проблемами найчастіше стикаються протестантські родини?

— У першу чергу, майже всі сім’ї після одруження стикаються з непорозуміннями, розподілом обов’язків. Усі психологічні й світоглядні точки дотику можуть стати джерелом проблем, а вони відбиваються на душевному та інтимному рівнях стосунків. Другий потужний натиск на сім’ю — це економічний: де жити, де взяти кошти? Третій блок проблем починається після народження дітей, як правило, він більше лягає на плечі дружин. Постає питання, чи приділяє чоловік достатньо уваги сім’ї. В основі цього всього лежить духовність. Чим вищий духовний рівень — тим легше подолати ці всі проблеми. Хтось думає, що добробут виведе сім’ю на новий рівень стосунків. Я скажу: ні — якщо в скруті не було нормальних взаємовідносин, то багатство їх не додасть. А загалом — усі конфлікти в сім’ї починаються з дрібниць.

— Як подолати їх? Чи існує єдине правило подолання негараздів у сім’ї?

— Єдиного правила для всіх сімей немає, тому що бувають різні причини конфліктів, і реакція людей на проблеми різна. Для когось конфлікт — коли крики в другому кінці села чути й тарілки летять, а для когось — коли просто подивився не так. Узагалі потрібні правильні погляди на сім’ю та дошлюбні стосунки: суть шлюбу — не брати, а віддавати. У церквах має бути навчання для тих, хто планує брати шлюб, і для сімейних. Велику честь робить чоловікові й дружині вміння прощати й визнавати помилки.

— Чи можуть християни зі своїми проблемами іти до психологів?

— Я вважаю, що конфлікт, який виникає в сім’ї, повинен вирішувати чоловік і дружина, а ніхто інший: не батьки, не брати та сестри, не друзі. Коли людина особисто шукає вирішення, то з часом стає мудрішою, і вчиться уникати конфліктів. А порадники можуть відстоювати чиюсь зі сторін. Щодо психологів, я не вважаю, що варто до них ходити, хіба що до психологів-християн. Краще йти до служителів, але досвідчених в таких питаннях.

— Яка роль родини в церкві?

— Церква — це теж своєрідна родина. Коли здорова сім’я, тоді здорова церква й суспільство. Ми розуміємо, що основа церкви — Христос, але, з точки зору структури, основа будь-якої церковної спільноти — сім’я. Якщо в сім’ях гарно живуть, люди принесуть цю любов і взаєморозуміння в церкву. Коли хтось із родини, де постійні сварки, прийде до церкви зі своїм негативом, то він чи вона шукатиме лише відради, а віддавати любов, увагу чи повагу іншим не зможе. Це споживачі, які бачитимуть тільки мінуси: хтось на них дивиться не так, хтось говорить не так, хтось ставиться не так…

— Чи існують загрози християнській сім’ї в сучасному суспільстві?

— У Біблії написано прямо: «Не любіть світу, ні того, що в світі…» Загрози були, є і будуть. Але найбільша загроза — це втрата духовності та моральних орієнтирів. Це має прямий вплив на сім’ю. Якщо під такий негативний вплив потраплять християнські сім’ї — почнуть руйнуватися і стосунки в церкві. Проблемою сьогодні є крайній егоїзм, який проповідують дітям не лише в школі, але й в родинах. У таких сім’ях не будуть підтримувати один одного в скруті, не встигнуть батьків поховати, як вже будуть битися за спадок. Чи говорив колись хтось про розлучення серед християн? Але сьогодні в світі — це як шлях відступу і, хочемо цього чи ні, але воно відбивається і на наших родинах. Загроза ще й у тому, що багато молодих людей сприймають не лише біблійну істину, а й інформацію з джерел, що кричать про гендерну рівність, фемінізм і т. і. Тому потрібно пильнувати й особливий акцент робити на вихованні молодого покоління.

— Що б ви побажали християнським родинам?

— Піднімайте свою духовність  — це в першу чергу. Живіть праведним святим життям. Ті, хто бажає брати шлюб, не будьте поспішними. Не дозволяйте собі закохуватися в людей, через яких можуть бути проблеми. Сімейні, перегляньте свої стосунки. Чоловіки, станьте головами в сім’ї, священиками в домі, правильно ставтеся до дружин. Служителі, будьте взірцями не лише в церкві, а й у своїх родинах. І навчайте молодих, щоб потім їх не спасати від розлучення. Тобто працюйте на випередження всіх сімейних негараздів.

Інна Мельник

 

 



Додати коментар

Пожертвувати