Випускники ВБШ: «Мета кожного студента — це зміни у власному характері, у стосунках із Богом, особистий духовний розвиток»
Нещодавно відбувся девʼятнадцятий випуск Волинської білійної школи в м. Ковель. З нагоди цієї події ми вирішили поговорити з двома студентами-випускниками — Андрієм Тоюндою та Євгеном Мельниковим, розпитати детальніше про навчання в школі та про те, як змінилося їхнє життя після цього.
— Чому ви вирішили піти навчатися в біблійну школу? Що спонукало вас до цього? Це було спонтанне рішення чи виважене?
Андрій: Спочатку я не мав за мету йти навчатися саме на місіонера, просто хотілося вступити в будь-який християнський заклад освіти. Основною причиною цього було невдоволення власним духовним станом. Через деякі обставин я відійшов від активної участі в житті церкви та служіння й духовно «розлінився». Для того, щоб повернути втрачене, вирішив вступити до біблійної школи.
Євген: Це було спонтанне рішення, яке я прийняв за 4 дні до початку навчання в школі. До цього я жив не повністю християнським життям. Саме тоді один знайомий сказав мені фразу, яку я ніяк не міг викинути з голови: «Задумайся, можливо, це твій останній шанс!» Я сприйняв це дуже серйозно, тому що мені й справді хотілося змінити своє життя, а навчання в школі могло б у цьому допомогти.
— Чому саме біблійна школа в Ковелі? За якими критеріями вибирали заклад для навчання?
Андрій: У мене не було чітких критеріїв щодо вибору школи, але була одна важлива причина, чому я обрав саме м. Ковель. Восени, перед випуском групи, яка вже завершувала навчання у ВБШ, студенти разом із викладачами беруть семиденний піст, упродовж якого відбуваються богослужіння. Одного разу я побував на таких зібраннях, і те, що я там пережив, те духовне піднесення та атмосфера залишили глибокий слід у моїй душі. Тому я хотів уже як студент школи стати ще раз учасником цих подій.
— Який зміст ви вкладаєте в слово «місіонер»? Що для вас особисто означає «бути місіонером»?
Андрій: Місіонер — це людина, яка присвятила своє життя проповіді Євагелії неспасенним людям і робить це не лише словом, а в першу чергу добрими справами. «Бути місіонером» означає залишити свій дім заради поширення Доброї Звістки, і не важливо — інша країна це чи сусіднє село.
Євген: Особисто я розмежовую поняття «місіонер» та «благовісник». Благовісник — людина, яка проповідує Христа в межах власної країни, а той, хто з цією метою виїжджає за кордон, покидаючи всі свої справи та присвячуючи життя служінню іншим людям — це вже місіонер.
— Чи всі можуть бути місіонерами?
Андрій: Я вважаю, що кожен може бути місіонером. Тут уже питання в тому, чи потрібно всім їхати за межі свого місця проживання задля проповіді Євангелії? Адже кожен із нас може і повинен робити це насамперед там, де він перебуває.
Євгеній: На мою думку, якщо людина не до кінця перероджена, «тепла», а не «гаряча», то краще утриматися від місіонерського служіння, оскільки замість того, щоб показати людям Христа, можна стати для них «каменем спотикання».
— Розкажіть про навчання в цій школі: скільки часу триває, структура навчання, як проходить день?
Андрій: Саме навчання триває 3-4 місяці, а ще практика. Насамперед хотілося б сказати за атмосферу, яка панує в школі. Адже, коли ти потрапляєш в середовище, де багато людей так само, як і ти, прагнуть змінюватися, зростати духовно, де постійно звучить Боже Слово та відбуваються молитви, то вже за тиждень забуваєш про буденні справи й бажання й повністю концентруєшся на своїх стосунках із Богом, навчанні та служінні.
День у школі розпочинається з молитви, яка триває з 8 до 9 години, потім сніданок, уроки, обід, після якого заняття можуть варіюватися: читання Біблії, співанка, студентське служіння. Завершується день спільною вечерею. Після цього студенти можуть робити те, що вважають за потрібне, тобто виконати домашні завдання, поїхати на зібрання, поспілкуватися один із одним і т. ін. Навчальний тиждень завершувався в п’ятницю спільним постом та молитвою. У суботу та неділю уроків немає, але є хороша можливість поїхати до місіонерів, які вже служать, допомогти їм, спробувати себе в цій справі.
— Яка мета стоїть перед студентами? Що повинні знати та вміти випускники школи?
Євген: На мою думку, основна мета кожного студента ВБШ — це зміни у власному характері, у стосунках із Богом, особистий духовний розвиток.
До навиків та вмінь, якими повинні володіти випускники школи, належать вміння спілкуватися з людьми різних характерів, поглядів та переконань, вміння делікатно й правильно донести Благу Звістку та основи християнського віровчення, знання історії християнства, вміння організовувати християнські заходи, готовність залишити все й поїхати на місіонерську точку, а також ерудованість та розвиток у інших, нерелігійних сферах життя, щоб просто бути цікавим співрозмовником.
— Яку мету ви ставили особисто для себе і чи задоволені своїм результатом?
Андрій: Першочерговим моїм завданням було побороти свою духовну лінь та зблизитися з Богом. Чи задоволений я результатом? З одного боку, зміни, які відбулися в мені — колосальні, і це дуже тішить, але водночас я розумію, що міг би отримати ще кращі плоди, якби більше старався.
Євген: Мене зовсім не задовольняв духовний стан та спосіб життя, який я мав, тому дуже сподівався, що навчання в біблійній школі допоможе виправити ситуацію. Це й було моєю основною метою.
— Що саме змінилося у вас за час навчання в місіонерській школі?
Євген: Я бачу великі зміни у своєму характері та мисленні. Звичайно, є ще над чим працювати та вдосконалюватися, і цей процес триватиме впродовж усього життя. Саме завдяки навчанню у ВБШ я навчився (і досі вчуся) проповідувати, чого ніколи не робив раніше, побачив дуже багато недоліків у собі, які з Божою допомогою намагаюся виправляти, мій духовний стан значно покращився, і я вірю, що досягатиму ще кращих результатів із Його підтримкою.
Засвідчу, як кардинально змінилося моє життя завдяки ВБШ. Я народився в сім’ї, де всі знають Бога. Ходив із батьками до церкви поки був меншим, але потім через нехорошу компанію друзів поступово став втрачати інтерес до всього, що пов’язане з церквою та Богом. Дійшло до того, що я став жити повністю нехристянським життям — вечірки, випивка, погані слова та звички і т. ін. Деякий час мені це подобалося, але потім відчув, що моє життя втрачає сенс. Щоразу частіше почала згадувалася фраза мами, яку вона мені часто говорила: «Просто знай, що Бог тебе дуже любить». Мені захотілося змін. Моє життя мене більше не влаштовувало. І тут мені запропонували навчатися в біблійній школі. Я погодився, оскільки не покидала думка, що, можливо, це останній шанс щось змінити.
Ніколи не забуду перший день у школі, адже він став вирішальним у моєму житті. Спочатку мені все здавалося дуже дивним і зовсім не подобалося, я ніяк не міг зрозуміти, чому всі такі щасливі й постійно посміхаються. Мене це жахливо дратувало! Подзвонив другові й попросив, щоб замовив мені білет на дорогу додому, але в нього вимкнули світло, тому довелося чекати.
Увечері мене запросили на молитву, і я знехотя погодився. Коли всі інші говорили з Богом, я просто стояв і дивився в підлогу. Але раптом із моїх очей потекли сльози. Я не міг зрозуміти чому, але став дуже плакати. Напевно, уперше в житті так плакав… З’явилось бажання молитися. Після цього вже не хотілося їхати додому. Провчившись у біблійній школі, я дуже змінився. Бог просто перевернув моє життя, і я безмежно Йому вдячний. Тепер мені хочеться всім людям говорити про Ісуса, про спасіння, яке Він прагне подарувати кожному. Саме тому місіонерське служіння — найкраща можливість для цього.
— Розкажіть про практику. Чи було вам легко, у чому були найбільші складнощі, до чого ви виявилися неготовими?
Андрій: Загалом практика не була складною для мене. Кожен день був насичений подіями та людьми. У кожного місіонера була своя робота, але при цьому ми працювали як єдина команда. Одного дня — зустрічі з дітьми (проведення біблійних уроків, ігор, спілкування), а другого — брали Євангелії та християнську літературу і йшли по селах із хати в хату, розмовляли з людьми та свідчили їм про Божу любов. Було й таке, що ходили допомагати в господарстві немічним людям або виконували різну роботу при церкві, організовували благодійні ярмарки і т. ін.
Напевно, найбільш складним було налаштувати себе на постійну проповідь Євангелії, особливо в буденному житті. Я звик говорити про Бога під час зібрань, євангелізацій, а коли клопочешся своїми щоденними справами — то це робити досить непросто.
— Що входить до обовʼязків місіонера-практиканта?
Андрій: Основний обов'язок місіонера-практиканта — це, звичайно ж, проповідь Доброї Звістки. Дуже важливо власним прикладом показати оточуючим, що означає «жити з Богом».
Євген: Наша команда місіонерів робила все, що роблять звичайні люди: догляд за будинком та територією, праця в полі, допомога людям, які потребують особливого догляду, налагодження спілкування та стосунків із односельцями, але при цьому всьому ми постійно благовістили. До речі, у селах, де до цього ще не було місіонерів (а ми були саме в такому селі), не казали, що ми місіонери. Потрібно спершу дати зрозуміти, що ми — звичайні люди, такі ж, як і вони. А вже потім, побачивши наші справи та життя, сусіди та їхні друзі самі захочуть дізнатися хто ми.
— Якби повернути час назад, чи пішли б ви навчатися в біблійну школу, щоб стати місіонером, чи, можливо, обрали б іншу сферу служіння?
Євген: Я жодного разу не пожалів, що обрав навчання в біблійній школі й став місіонером. Скажу навіть більше: якби була можливість, я б знову пішов туди вчитися, але, на жаль, це можна зробити лише один раз. Тепер ми з друзями періодично їздимо туди в гості, сидимо на уроках, слухаємо, спілкуємося з новими студентами. Це надзвичайно цікаво й приємно. Якщо говорити про сферу служіння, то не обрав би ніщо інше. Я відчуваю, що покликаний бути саме місіонером.
— Що ви порадите християнам, які шукають своє покликання або ж сумніваються щодо місіонерського служіння?
Андрій: Насамперед пробувати себе в різних сферах: чи це музичне служіння, проповідь, відвідування хворих чи просто допомога по господарству, приготування їжі й т. ін. Дуже важливо прислухатися до свого серця, адже Бог дав кожному різні таланти та вміння, і Він може спонукати нас до якоїсь справи. Тому тут важливо навчитися слухати внутрішній голос. До речі, навчання в біблійній школі дуже допомагає визначитися з напрямком служіння та виявити свої нахили.
Щодо місіонерів, то я завжди вважав, що ці люди отримають особливу нагороду від Бога, оскільки це велика жертва — покинути все заради звістки Євагелії і не кожен може це зробити.
Євген: Коли я прийняв хрещення, одна людина мені сказала: «Женю, починай виконувати якесь служіння в церкві, тому що, просто ходячи в церкву, ти рано чи пізно ослабнеш, а духовна праця буде тебе підтримувати в тонусі».
Що я пораджу християнам? Перегляньте своє життя і порівняйте, скільки зробив Бог для вас, і скільки зробили для Нього ви. Особисто я надзвичайно жалію, що стільки років прожив надарма, не роблячи нічого на Божій ниві, адже обов’язок кожного християнина — приносити плоди. Тим, хто сумнівається щодо місіонерства, можу сказати, що це точно не буде хибним рішенням, і Бог ніколи не залишить людей, які присвятили своє життя служінню іншим людям заради Христа. І, звичайно ж, я дуже раджу навчатися в біблійній школі, навіть, якщо ви й не станете місіонером. Цей час не буде проведений надарма.